Любов, ти, засліпила день очей .
Все стало необачно - неправдивим.
Не відав я - краса, як міф втече, й
Все краще в ній, вже з баченим, та хтивим.

Заховано в личину - геть з очей ,
А як же, не з обманом жити... Можна,
Так якір щастя викувати, щей
На крюччя щоб не схожий був? Бо кожна

Біда на серці гасне в забутті -
Невірне око контурів не баче;
Здоровий глузд біжить ; що на меті,
"За загорожею"... втече, тим паче,

Сприймає все інакше... Лжи рідня -
Хвороби у любові, з спраги "дня".