Всепоглинаючий час не мине
Не лева кігті, не з землі приплоду,
Не кожного... Дар власний жне земне,
Найкраще те що є і навіть - шкоду.
Скоріше зуби тигра виривай,
Зірок пісні є, царська сяє ода...
Та птаха Фенікс - крові кращий рай,
В любові кожному себе не шкода.
Привабливість від світу не віддам,
Лиш не чіпай мене смертельна доля...
Перо від старості, у світі ран,
Мине чоло моє у щастя поля.
Чи збудеться неправа шкода, ні...
Шукати вірші треба все ж мені.