Думок омріяних не оминеш,
До пам"яті звертатаюсь, пам"ятаю...
Для прагнень лиш не вистачає меж
І весен кращих у хмільному гаю...
Оплакана, ти, бажана з тих днів .
Чудових друзів, наче діамантів,
Немає ; та журитись поготів,
Бо смерть їх визнала без варіантів.
Подкаже доля, все забуте, ні,
Що врахувати , як з любов"ю жити...
Страждань, що визрівають у мені
В їх честь; до часу, що сховають віти.
Коли про найдорожче стане річ,
Усі печалі меркнуть... зусибіч.