Гірським вершинам ранок лестить, так,
Їх, луків сяйвом , ніжність поцілує,
Як золотом алхімії - мастак ,
В потворності від хмар... Бо втечу всує,

Призначили , дозволили... Всяк час,
Божественному потураєм чітко...
Сховаєм хмар лице, що по раз - раз,
Тривожать мрії ранку раю вжитку.

Все ж , сонячно буває у мені;
Прекрасно знаючи про вічні втрати
В години радості , ми - у вогні,
Ще до занурення в пітьму... Крізь "грати",

Земним світилам вибачимо плями,
Бо сонця оберіг , той, що від мами.