Як важко, але прагну до мети,
Рахую милі, йду... Мерщій , в дорогу...
Якийсь вантаж, незгарбний по життю,
За милею, за кожною - в тривогу.

Вантаж позаду, може й так, зажди -
По переду він, навіть кінь, з печаллю,
Несе частину вантажу й біди,
Німий, він зачарований днів сталлю.

Торує шлях, та кроком ідучи
В земну скорботу , шпори кінь пізнає.
Ірже він тяжко ; ти, його навчи
Своїм же болем , найрідніший краю.

Прозріти вже не можна... на біду,
В тім аді полум'я, я, сам іду..