Так, бронзу, камінь, землю, море днів,
Сталеву твердь , бажає смерть. В скорботі
Живе лише сонет любові - спів ,
А може згине теж у щастя ноті.

Стихія знать не хоче забуття.
Красі змагатися ж ще не під силу.
Квіткам медовим лиш подібний я;
Бо лютість літа для мене - могила.

Сильніші скелі неприступні , в них
Любові всі коштовності згорають;
Мить, часу розчерк днів п"янких
Під забороною в житті розмаю.

Світ не рахує час краси мети;
Життя ж бо, диво, зберігаєш - ти.